Ці реакції пов’язані з незрілістю, а для того, щоб щось дозріло, треба час, добрі умови і терпіння. У дітей має бути простір для фізичної активності, де можна пострибати, покричати, побігати. Дорослий допомагає слідкувати за безпекою і з терпінням ставиться до шуму і гармидеру в цей час. Можна запропонувати активні ігри дітям, наприклад, “Редиска та огірок” або “Боротьба спинами”. З дітьми треба обговорити заборону фізичного насильства по відношенню один до одного, правила особистих кордонів, тощо.

Конкуренцію краще взагалі не використовувати у стінах класу, а перемістити її в простір змагання з іншими класами, з іншими школами, щоб плекати в класі співпрацю, підтримку, дух команди: “ми всі разом, ми одна класна сім’я”. Це поступово зменшить напругу, почуття заздрості, та прояви булінгу в середині класу. 

4️⃣ Контакт вчителя з дітьми ненадійний, вчитель більше наполягає на вивченні свого предмету, а не розбудову відносин з дітьми. В результаті діти не відчувають безпеки поруч з вчителем, і ця їх потреба фруструється і викликає прояви агресивної поведінки. 

Робота вчителя і взаємодія з дітьми потребує від вчителя емоційного включення, уваги до кожної дитини і загалом до класу. Це особливо важко, коли вчитель зустрічається з класом тільки 1-2 рази на тиждень.  Але якщо вчитель знає всіх дітей по імені, має ритуал зустрічі з класом, створює особливі події з класом, наприклад, квест, спільні дослідження, тощо (і це стає потім приємними спогадами) – це сторицею повернеться до вчителя у майбутньому. Йому буде легше керувати реакціями фрустрації, тому що вчитель – надійна і безпечна фігура, з багажем приємних спогадів, яку хочеться наслідувати і навчатися новому.

5️⃣ Діти втомлюються і відчувають фрустрацію від кількості людей навколо, від розлуки з батьками.

Цей пункт знайомий кожному вчителю, тому що ми також втомлюємось за робочий день і сумуємо за близькими, тому легше відчути емпатію до дітей, які відчувають те саме. Але діти ще не вміють усвідомлювати це, керувати цим і виражати це словами. Вони виражають це фізичною активністю, агресією, сльозами, криком. Щоб допомогти дітям, вчителю треба розумітися на реакціях і емоціях дітей і пояснювати їм це словами, надавати простір для вираження цих почуттів. Це можна зробити також через різні ігри, наприклад, через гру “Джиббериш” або “Так – ні”. 

6️⃣ Діти мають особисті потреби в навчанні, особистий емоційний досвід, або травматизацію у зв’язку з особливими обставинами і не отримують достатньо підтримки і захисту від дорослих у школі. 

Такі діти потребують уваги і співпраці дорослих. Можна звернутись до батьків, разом з ними поміркувати, що можна зробити, щоб дитині було безпечніше, можливо, долучити до допомоги шкільного психолога, щоб створити простір, де дитина зможе відчути довіру і матиме змогу зростати без агресивного захисту.